Городницький фарфоровий завод - підприємство в смт Городниця Житомирської області. Порцеляновий завод у селищі Городниця Новоград-Волинського повіту Волинської губернії збудували за гроші князів Чарторийських у період з 1799 по 1807 рік. Передбачалося, що після продажу першої партії товару вкладення відіб'ються, але цього не сталося, і після смерті засновника, 1810 року, компанія передає свої права на володіння заводом спадкоємцям Юзефа Чарторийського. У цей час обов'язки з управління фабрикою взяв на себе Генріх Любомирський, чоловік Терези Чарторийської. У період з 1830 по 1840 рр. фабрику здавали в оренду. У 1850 р. право власності на завод перейшло до Терези Любомирської, а потім - до її сина. Останній продав його серед іншого майна, успадкованого від матері, поміщику Вацлаву Руликовському 1856 року. Цей рік ознаменував собою нову віху в розвитку фабрики - саме тоді на ній почали виготовляти поряд із фаянсовими й порцелянові вироби. Цьому завод завдячував своєму новому власнику - Руликовський мав намір модернізувати підприємство і вдихнути в нього нове життя. Новий власник заводу звів додаткові печі, удосконалив технологію помелу сировини, для чого навіть побудував спеціальний водяний млин. На підприємство були запрошені майстри з-за кордону. Більш ніж 20 років Руликовський успішно керував заводом. Однак наприкінці 70-х років 19 ст. виробництво було практично повністю знищено внаслідок пожежі. Руликовський продав те, що залишилося, Полтавському земельному банку. Після цього завод неодноразово переходив з рук у руки - загалом у період з 1880 по 1882 рік у нього змінилося 6 власників. У 1882 році і аж до початку радянської влади фабрика перебувала в оренді у підприємця А.Ф. Зусмана. Орендар серйозно збільшив обсяги виробництва, налагодив технологію декалькоманії та друку, розширив асортимент. Крім столового посуду і ваз на фабриці почали виробляти туалетне приладдя, кошики для фруктів, коробочки для чаю тощо. Зусман навіть спробував налагодити випуск настільної скульптури. У результаті всіх цих заходів уже до 1868 року обсяги виробництва і якість продукції Городницького заводу нічим не поступалися таким на Баранівській фабриці. Після революції 1917 року підприємство відновило свою діяльність тільки 1923 року і називалося заводом ім. Комінтерну. Комінтерну. Виробництво настільної скульптури переживає особливий розквіт у період з 1929 по 1941 рік. Цей час відзначений роботою таких майстрів, як Р. Марчук, Ю. Гаврилюк. Після Другої Світової війни штат заводу поповнився такими талановитими майстрами, як А.В. Крижанівський, З. Мосійчук, Т.Л. Крижанівська, а в 50-ті роки на заводі творив скульптор В. Щербина. Одним із його найвідоміших творів є скульптура "Партизанка на лижах". Також він активно розвивав національну тематику - наприклад, увійшли в історію його скульптури "Тарас Бульба", "Карась і Одарка". Вироби Городницького порцелянового заводу неодноразово були представлені на виставках у Брюсселі та Лейпцигу. Вступ України до СОТ у травні 2008 року і економічна криза, що почалася 2008 року, призвели до того, що в липні 2008 року підприємство зупинило роботу. Спроба залучити до відновлення заводу інвесторів з Італії виявилася неуспішною. У січні 2010 року розпочалася процедура банкрутства заводу.
Представлена композиція - ПЕТУХ І КУРИЦЯ КАРАНДАШНИЦІ, припадає на період 1957 початок 1960 років минулого століття художник і скульптори С. І. Дуденко, І. А. Никифоренко, Т. В. Дуденко. Висота ПЕТУХА 17 см, довжина основи 15 см, ширина 10 см, висота КУРЧИЦІ 14 см, довжина основи 13 см, ширина 8,5 см. Птахи зображені у вичікувальній і спостережливій позі біля пеньків, ПЕТУХ спостерігає за равликом, який повзе, а КУРЧИЦЯ за жуком. В уявному пеньку величезний отвір для олівців або ж букетика польових квітів. ПЕТУХ світло-коричневого забарвлення, хвіст із синюватими відтінками, КУРЧИЦЯ з білими плямами і більш насиченими кольорами коричневого на крилах. На основі КУРИЦІ стоїть червоне клеймо заводу з буквами ВС, основа ПЕТУХА без клейма, проступає синій розпливчастий знак.Статуетки цілі без дефектів.